Євген Гуцало
(1937 – 1995)

Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові Вінницької області в родині сільських учителів. У дитинстві захоплювався читанням, бо йому цікаво було довідуватись про життя, якого він не знав і яке відкривав уперше. У ту пору йому іноді здавалось, що твір значно цікавіший від життя. Бо довколишнє буття — звичне, знайоме, щоденне, близьке, в той час як книжка — це дійсність незнана, нова, незнайома, екзотична, з безліччю пригод. Любов до читання згодом переросла в захоплення віршуванням. Коли Євген учився в шостому класі, один із перших його віршованих творів під назвою «Червоний прапор» вмістила шкільна стінгазета, чим пишався хлопець. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло». Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми.

1959 р. майбутній письменник закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М. Гоголя, але мріяв стати журналістом, тому певний час працював у редакціях газет, видавництві «Радянський письменник», а згодом повністю присвятив себе письменницькій діяльності. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка його оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходили нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші. Твори Є. Гуцала об'єднує любов до простої людини, любов до життя в усій його не завжди видимій складності, прагнення зрозуміти й облагородити чесну людину, а нечесну, морально ницу — викрити перед людьми.

Значну частину творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Денис-ко» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Дитяча проза Є. Гуцала прикметна особливим, тільки йому властивим поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства» письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчать цикл «Оповідання з Тернівки» (1982) і книжка «Княжа гора» (1985).

1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з'являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989).

Євген Гуцало був ще й дослідником. Перебуваючи на засланні, він досліджував історію, культуру російського народу. Свої думки й спостереження він виклав у публіцистичній праці «Ментальність ясиру». Книга побачила світ після смерті автора.

4 липня 1995 року на 58 році життя не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.

                           Заповни анкету письменника:

1. Народився…
2. Закiнчив…
3. Працював…
4. Автор поетичних книжок,  збiрок, оповiдань, повiстей, романiв…
5. Лауреат премiï…

ЄВГЕН ГУЦАЛО «ЛОСЬ»

Додатковий матеріал щодо змісту твору

Лось — ссавець, найбільший представник родини Оленевих. Довжина тіла самця може бути близько 3 м, маса 360-600 кг, самиці дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом — м'який шкірястий виріст. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі. У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) роги, нерідко лопатоподібні за формою; їхній розмах досягає 180 см, а маса — 20-30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді-грудні і ходить без них до квітня-травня.

Тема: зображення боротьби добра і зла в протистоянні світу людей та світу тварин.

Ідея: уславлення мужності, хоробрості, співчуття, бажання допомогати іншим та охороняти дику природу; обурення жорстокістю та користолюбство

Сюжетна лінія

В оповіданні «Лось» зображено історію про те, як двоє хлопчиків, не вагаючись, прийшли на допомогу лосеві, що тонув у річці. Хлопцям вдалося врятувати нового друга, але біда прийшла з іншого боку — врятовану тварину підстрелив їх рідний дядько Шпичак. Мисливець злякався, що племінники повідомлять у заповідник про його браконьєрство, тому навіть пропонував їм хабар за мовчання — м'ясо й роги, але діти не стали з ним про це розмовляти. Оповідання завершується тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся.

 Характеристика дійових осіб твору

Дійовими особами твору є: Лось (головний персонаж); брати-підберезовики, дядько Шпичак (другорядні персонажі).

Лось   (цитатна характеристика):

• «Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя»;
• «Лось був старий і бувалий самець»;
• «Неквапно попрямував до тієї поляни, на якій любив найчастіше бувати... в ній, прилігши, лось міг сховатися до половини»;
• «Лось опустив голову, принюхуючись до ополонки, далі, з витягнутою шиєю, ступив ще трохи, ось-ось маючи торкнутися губами до осклілого блакитного шумовиння, ніздрі затремтіли в передчутті холодної води»;
• «...лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу»;
• «Ревнув, кличучи на допомогу, і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червоним розпачем»;
• «...Намагався поводитися обачно... сили поступово покидали його; він поводився смирно»;
• «...лось виявився дужий і життєлюбний...»;
• «Він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме»;
• «Лось уже зовсім знесилився і байдуже спостерігав, як наближаються діти. Усе нижче осідав у воду, і роги похилитувались над крижаним місивом, як незвичайний кущик. Під цим кущиком червоний розпач трохи вгомонився, але був тепер такий безмежний, що очі для нього були замалі, і той розпач струменів із них увсібіч»;
• «Лось не боявся людей».

Лось зображується автором як тварина, яка звикла до умов заповідника та почувається там так само, як і в тайзі. Він не боїться людей, тому що часто бачив, як вони працюють, та, окрім цього, якось мисливці врятували його від вовків. Тому коли хлопці кинулись його рятувати, він поводився сумирно, не відчуваючи небезпеку з їхнього боку. Але, як виявилось трохи згодом, не всі люди приязно ставились до нього. Деякі, на кшталт дядька Шпичака, дивились на нього лише як на здобич на джерело прибутку. Саме це і погубило Лося, який тільки-но почав довіряти людям та вірити в їхні добрі наміри.

Характеристика хлопчиків та дядька Шпичака

    Людина має безліч чеснот: доброту, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити та багато інших. Усі вони засновані на любові людини до людини та людини до природи. І є ще така щиросердечна якість, як милосердя. Для того щоб бути милосердним, потрібно вміти прощати та бути щирим гуманістом. Тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до переможеного. Герої оповідання «Лось» яскаво демонструють нам це, але — по-різному: брати мають усі ці чесноти, незважаючи на юний вік та відсутність життєвого досвіду, а Шпичак — зовсім позбавлений цих якостей.
    У творі зображено дивовижний світ заповідної природи, ще не зіпсованої людиною. Саме тому Лось почувається тут, як удома. У заповідниках люди зустрічаються рідко — це здебільшого туристи, які хочуть помилуватися красою природи або мислівці, які нелегально полюють на тварин. І якщо перші не становлянь ніякої загрози, то другі, часом, стають справжніми ворогами дикої природи.

    Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками». Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог.

     Шпичак в оповіданні є втіленням зла. Він жорстокий та черствий. Лось потрібен йому вбитим, щоб продати його роги та м'ясо. Шпичак навіть не вагається у своєму рішенні підстрелити Лося на очах у племінників, тому що впевнений — вони будуть на його боці. Його самовпевненість зрадила йому — хлопці не захотіли мати з ним справу. У фіналі оповідання він дуже хоче, щоб Лось ожив. Але не тому, що йому шкода вбиту ним тварину або його мучає сумління. Він лише злякався відповідальності, бо якщо діти повідомлять керівництву заповідника про цю подію, у Шпичака будуть великі неприємності.

Цифровий диктант «Пригадай-но!»

«0» — якщо твердження неправильне,   «1» — якщо твердження правильне.
1. Роги лося нагадували осінній кущ, із якого обнесло листя. 
2. Лось хотів повернутись на свою батьківщину, у тайгу. 
3. До річки він прийшов, щоб збити вовків зі сліду.
4. Лось не передбачив, що лід на річці затонкий для нього.
5. Хлопчаки приїхали до лісу по хмиз.
6. Брати покликали дядька на допомогу. 
7. Лось злякався хлопчаків. 
8. Жодному з братів не вірилося, що такий великий Лось міг втопитись. 
9. Шпичак не почав стріляти в Лося на очах у дітей. 
10.  Дядько пропонував братам поділити здобич. 
11.  Мисливець знав, що Лось був мешканцевм заповідника. 
12.  У фіналі оповідання Шпичак щиро каявся у всьому, що наробив. 
  Детективна гра «Лісовий лабіринт»
Впізнайте за описом  місцевості, де знаходяться персонажі:
1.  «Навкруги кущі й дерева, бачу ялинник, за ним, трохи подалі — байрак, і все це оточено березами та іншими деревами. Де ж це я?»
2.  «Зараз я на відкритій місцині, тут багато трухлявих пеньків, не квітів не трав не має, бо ще не сезон. Ну що, зрозуміли, де я? 
3.  «Я там, де ходити почали не так давно. Запахів вовка, лиса, або людини тут немає. Лише подекуди — ямки од заячих ніг. Вгадали, де я?» 
4.  «Тут прохолодно, багато льоду і якось неспокійно. В мене погані передчуття, тому швидше скажіть мені — де я?» 

Формула  взаємин людини та природи:

ЛЮДИНА + ПРИРОДА = … (ключове слово)

1. Що пообіцяв віддати дядько Шпичак хлопцям за мовчання? (роги)
2. В що лось  дедалі глибше занурювався? 
3. Якою була весняна крига?
4. По що приїхали хлопці? 
5. Якою ставала тиша «з настороженої й сліпої»? 
6. Чим ткнув Шпичак вбитого звіра? 
7. Куди спробував вискочити лось з ополонки? 
8. Хто переслідував лося восени в чорному бору? (вовча зграя)

 Тести ...