Слався, Тарасе Великий! - 20 Листопада 2014 - Віртуальний кабінет української мови та літератури


Головна | Реєстрація | Вхід
Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS   Четвер, 08.12.2016, 05:05
Меню сайту
Категорії розділу
Нормативні документи [21]
Навчальні програми [8]
Календарні плани [19]
Розробки уроків [22]
Контролюючі роботи [10]
Бібліотека [9]
Документація кабінету [0]
Презентації, відеофрагменти, відеоуроки [3]
Робочі зошити учнів [1]
Дистанційне навчання [2]
Тести [4]
ЗНО [4]
ДПА [5]
Олімпіади, конкурси [21]
Позакласна робота [34]
Soft [0]
Атестаційні роботи вчителів [2]
Опорні конспекти [4]
Надіслати СМС
050,066,095,099
067,096,097,098
038, 069
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
З 15.09.2013 р.
Free counters!
Форма входу

Головна » 2014 » Листопад » 20 » Слався, Тарасе Великий!
18:45
Слався, Тарасе Великий!
Тема. Слався, Тарасе Великий!
Мета: ознайомити учнів з важким дитинством Т.Г.Шевченка, поетичною творчістю, виховувати любов і повагу до творчості Великого Кобзаря, до своєї Батьківщини і рідного народу.
Хід заходу:
Ведучий. Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
Ведуча. Тарас Шевченко – провісник нового життя, народний пророк, титан духу, пер –
ший, хто відверто закликав український народ:
…Вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Голос із мікрофона.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.

Звучить пісня «Зоре моя вечірняя» (виконує Григораш Яна).

На сцену виходить 9 учнів.
1-й учень. (Лещенко Блаженна мріє, думонько – дитино,
Денис) Колисана ще з молодості літ,
Це ти йому курличеш журавлино
І зболеного кличеш в переліт.
2-й учень. (Вайс На теплі води, на вишневі зорі,
Сергій) Де над тополями – Чумацький Шлях,
Несеш його змордованого в зморі,
З Дніпра лелієш хатою в полях.
3-й учень. (Сливка Вже й час йому спочити на порозі,
Дмитро). Схиливши в тиші вдумливе чоло,
Бо ж доста був затриманий в дорозі
І дуже довго дома не було.
4-й учень. (Чайковський Давно вже визрів терен з того болю ,
Ярослав). Що упокоїв матір молоду.
Та й наче вже спокутав гріх за волю,
Муштрований в солдатському ряду.
5-й учень. (Бабій І він летить на отчу Україну,
Богдан). За крила взявши пензель і перо.
Пора ж йому поставити хатину,
Щоб вікнами дивилась на Дніпро.
6-й учень. (Свідома І щоб у тій маленькій благодаті,
Даша). В благословенному отім раю
Брати і сестри на рідню багаті,
На долю не огнівались свою.
7-й учень. (Гаврилюк Будує хату з мрії голубої,
Давид). На покуть слово ставить, слово-клич.
Візьми його, народе, стань собою
І сам себе в тім слові возвелич.
8-й учень. (Семенюк Сповий дітей вишневим первоцвітом,
Саша). Та не приспи те слово в сповитку,
Хай буде їм високим заповітом,
Насущним хлібом стане на віку.
9-й учень. (Хомерен- Бо прийде час – усіх покличе Мати
чук Миро- І запитає в кожного колись:
слава). Чи не забув, з якої вийшов хати,
Звідкіль дороги в світ розпочались?
Ведуча. В похилій хаті край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати, вбита горем.

Виходить молода мати з немовлям.
Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником –
кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень
хліба, свою господу, стріху над головою? …

Голос за сценою. Там матір добрую мою
Ще молодою у могилу
Нужда та праця положила.

Батько (входить на сцену, стомлений сідає на стілець).
Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком: з його
буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде
значить, або нічого не поможе.

Голос за сценою. Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі –
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.

Ведуча. Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все, що було йому близьке.

Інсценізація п'єси В.Долини «Мені тринадцятий минало».
Дійові особи: Тарас, дяк, Яринка.
На сцені нікого немає.
Раптом з хати почувся голос дяка: «Тарасе! Чуєш, Тарасе!...» Пауза. З дверей виходить
в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.
Дяк (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний (бере кухлик і хоче
набрати з діжки води). Нема… Тарасе! ( Витягує з-під стріхи різку.) Давно тебе потче –
вал…(Береться за живіт.) Утроба, аки геєна огненна.
Виходить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий, в полотняній сорочці, куценьких
штанях.
Дяк. З'явився приблуда… Та скоріше! Повзеш, яко червь тлєтворная!
Тарас. (ставлячи цеберки біля хати). Черв'яку легше, пане дяче…
Дяк. Переробився, бач… Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, го –
лова розривається… (Підставляє голову).
Тарас. (зливаючи дякові). Не пили б уже…
Дяк (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!...
Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев'язати голову.
Дяк. Поможи, не бачиш?..
Тарас зав'язує рушник.
Дяк. Ху!... (П'є воду). Те, що вчора тобі загадував,- зробив?
Тарас. Псалтир склеїв, Часослов зшив, а букви намалювати не встиг.
Дяк. Я так і знав!... Сновідєніям предавался окаянний!
Тарас. Ні, пане дяче, я після покійника сьогодні ще й не дрімав…
Дяк. А що ж содєях?
Тарас. Замітав, пензлі мив перед малюванням…
Дяк. Малюванням, малюванням… Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене
Святе Писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося…(Тарас вносить старі книжки.)
Азбуку покажи.
Тарас (струшуючи книжку). З Псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче…
Дяк. Ай! Беззаконіє твориться з святими книжками.
Тарас. Миші поглумилися!
Дяк. О горе суще!
Тарас. Їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.
Дяк. Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші… Ти де був? Я тебе кормлю, прі-
ємлю труд ютіть, а ти так служиш благодєтелю?
Тарас. Та хіба ж я не стараюся?
Дяк. Мало!.. Ану дай азбуку (Тарас дає азбуку.) О, бачиш? Шість букв погризені, а ти й не уздрів!
Тарас. Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати…
Дяк. Принеси етюдник!
Тарас (зрадівши). Почнемо? От добре… (Побіг у хату, вносить етюдника з фарбами.)
Дяк. (дає азбуку). От зараз сідай і намалюй усі букви Господніє.
Тарас. А мої малюнки подивитесь, пане дяче?
Дяк. Та й надоїв ти мені зі своїми малюнками! Роби, що загадую!...
Тарас з сумом сідає за колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову.
Тарас. Обіцяли ж на сьогодні… Я давно чекаю…
Дяк. Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!... Ледар!.. Вижену – будеш
старцювати тоді…
Тарас. Не лякайте – гірше не буде…
Дяк. Беззаконник! Ач!.. Ти знаєш, хто ти єсі?
Тарас. Хлопець собі…
Дяк. Приблуда! Від родителів утік!
Тарас. Від мачухи… Ви теж від родичів поїхали…
Дяк. Не смій так зі мною глаголіть!... Я учитель твій!
Тарас. Якби ж то вчили… А то лаєтесь та п'єте…
Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (Підходить і б'є Тараса різкою.) Ось тобі… Оце тобі «су-
бота"! Щоб знав, як свого пана шанувати!
Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.
Дяк. Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же зроби мені букви, а не то… (Пішов у хату).
Тарас сідає за етюдник, готує фарби. Дяк повертається з хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові.
Дяк. На, ось тобі… Я – не такий… Я – душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери.
Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде.) Поки я повернуся, щоб усе поробив. Я – недовго… Ох, житіє наше! (Виходить.)
Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить зза –
ду і лякає.
Яринка (жахнувшись). Ой! Капосний, злякав. (Удавано б'є Тараса). Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким…(Оглядається.) Я й так боюся твого дяка…
Тарас (сміючись). Його нема дома – не бійся. Хіба дяк мій – дідько якийсь?
Яринка. У нього ніс такий… Він страшний мені…
Тарас. Правда, він як нап'ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно, в
шинок…
Яринка. А ще – дяк. Оце ж забігла до тебе (розв'язує вузлик). На ось тобі свитку. Полата-
на.
Тарас (бере свитку). Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш.
Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш…
Яринка. І це ось тобі… (Дає хліб і глечик молока). Пообідаєш, а закусиш цими яблуками
(дає двоє великих яблук).
Тарас (зрадівши). Ой які гарні… Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко). Ой, добре! На покуштуй! (дає Яринці).
Яринка. Не треба, я ще їстиму такі…
Тарас. А де ж ти їх візьмеш?
Яринка. Оксанка дасть.
Тарас (вражено). Оксанка?... Коваленкова?...
Яринка. Ой! (закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом…
Тарас. То це Оксанчині яблука?
Яринка. Угу… Тільки не скажеш їй? Кажи – не скажеш? Вона для тебе дала і просила…
Тарас. Мовчати?
Яринка. Атож…
Тарас (дивиться на свитку). І це, певно її робота?
Яринка. Ні, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Не скажеш?
Тарас. (задумливо). Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?
Яринка. Я не знаю. Чомусь зобиджається…
Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?
Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся… А чого ти, Тарасику, на
неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти…
Тарас. Вона добра… А ще що вона казала?
Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.
Тарас. Так, а про мене що?
Яринка Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим…
Тарас. Ще й обдертим…
Яринка. Соромишся її?
Тарас киває головою.
Яринка. Дай я тобі сорочку полатаю, виперу.
Тарас. З Оксанкою? Не треба…
Яринка. А чому?
Тарас. Я сам…(Сумно). Вона вже помічає…
Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята… Говорила, що то їй
книжечки читав, малював… А в тебе є той малюнок? Покажи…
Тарас. Є десь… захований. Не варто показувати.
Яринка. Тарасику, покажи мені…
Тарас. А навіщо? Він ще не закінчений.
Яринка. Все одно, покажи, Тарасику, мені цікаво…
Тарас. Добре, тільки тобі одній… (Побіг і з-під стріхи взяв дві дощечки.) Ось мої малюн-
ки…
Яринка (дивиться на дощечки). Оксана… похожа… Як жива!... І хата наша… Невже це
ти?
Тарас. А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж - п'є.
Яринка. А чого ж на дощечках?
Тарас. Паперу катма… Дяк не завжди дає.
Яринка. Я візьму й покажу Оксані.
Тарас (забирає малюнки). Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось
справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді… Тоді я її ще краще намалюю. Фарба-
ми! Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.
Ведуча. Тепер просто не можливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.
Голос Тараса (за сценою) Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь – велике
щастя бути вольним чоловіком, робити, що хочеш, ніхто тебе не спинить.
Ведучий. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу
славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджу-
ватимуть його твори.
Категорія: Позакласна робота | Переглядів: 311 | Додав: Олена1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

  
Пошук
Календар
«  Листопад 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Архів записів
Пошук
Друзі сайту
 



Copyright NICO - Заболотний М. Г. © 2011-2016 рр.Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz