В українській мові граматична категорія роду — одна з основних морфологічних ознак, що відрізняє іменник від інших частин мови. Кожний іменник належить до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого або середнього. Наприклад: батько, спорт, урожай, комерсант, Андрій, орел, порядок — чоловічого роду; мати, пісня, вода, ніч, Марія, земля, пшениця — жіночого роду; життя, озеро, поле, гілля, проміння, ягня, знання, молоко, становище — середнього Роду.
У іменників на позначення осіб категорія роду визначається граматично: а) словотворенням (киянин — киянка, студент —студентка); б) додаванням означального слова до означуваного (наш Шевченко, наша Шевченко);
лексично: різними словами (дядько — тітка, чоло- вік —жінка, батько —мати, брат —сестра);
синтаксично: узгодженням [лікар прийшов і лікар прийшла, Юрчук прочитав і Юрчук прочитала).
Іменники, що означають назви неживих предметів, розрізняються за родами:
до чоловічого роду належать іменники, що в називному відмінку однини мають нульову флексію або закінчення -о; в родовому — закінчення -а(у), -я(ю); в орудному — закінчення -ом, -ем, -єм. Наприклад: університет, університету, університетом; край, краю, краєм; океан, океану, океаном; вексель, векселя, векселем;
до жіночого роду — іменники, що в називному відмінку однини мають закінчення -а , -я; в родовому — закінчення -и, -і, -ї; в орудному — закінчення -ою, -ею, -єю. Наприклад: житниця, житниці, житницею; лінія, лінії, лінією; фірма, фірми, фірмою; а також іменники, що в називному відмінку мають нульову флексію, в родовому — закінчення
-і, в орудному- ю. Наприклад: повість, повісті, повістю;
ніч, ночі, ніччю;
до середнього роду — іменники, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е. В непрямих відмінках — закінчення, спільні із закінченнями іменників чоловічого роду. Наприклад: молоко, молока, молоком; море, моря, морем; до іменників цієї категорії належать й іменники, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я, а в непрямих відмінках —суфікси -ат-, -ят-, -ен-. Наприклад: дівча — дівчати; хлоп 'я — хлоп 'яти; ім'я — імені.
Іменники, що в називному відмінку однини мають закінчення -я після подовженого приголосного основи чи після збігу двох або кількох приголосних у кінці основи, в орудному відмінку мають закінчення -ям. Наприклад: життя, життям, уміння, умінням; читання, читанням.
Окремо виділяють групу іменників «спільного» роду, що означають осіб жіночої й чоловічої статі. Наприклад: староста, суддя, воєвода, голова, сирота тощо.
Рід цих іменників визначається синтаксично, за допомогою означальних слів. Наприклад: Суддя Іванова говорила коротко. Суддя зачитав вирок (газ.).
Іменники «спільного» роду поділяються на дві групи:
іменники на -а, -я, що означають назви, які даються особам чоловічої та жіночої статі у зв'язку з їх діяльністю, поведінкою, характером тощо. Такі іменники мають емоційно-експресивний відтінок, зокрема, зневаги, осуду, співчуття та ін. Наприклад: нероба, ледацюга, бідолаха, сердега, нікчема, сіромаха, роботяга;
українські прізвища на -а типу: Куляба, Білобаба, Лопата та невідмінювані прізвища іншомовного походження: Вероніка Кастро і Джордж Кастро; Вікторія Руффо і Луїс Руффо; Марія Лопес і Роман Лопес та ін.
ВПРАВИ:
1) Пригадайте і запишіть 10 слів «спільного» роду і складіть з ними речення.
2) Перекладіть подані слова українською мовою, визначте й зіставте категорію роду в обох мовах. Складіть з цими словами речення:
боль, дробь, корь, путь, рукопись, шахтер, сажень, насыпь, кризис, президиум, филиал, степь, посох, кружка
3) Прочитайте текст. Випишіть іменники і визначте їх рід.
Ліс ще дрімає в передранішній тиші... Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає... а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, ро-зггаулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами... (М. Коцюбинський).
