1. Іменники чоловічого й жіночого роду І та II відмін мають в однині окрему кличну форму.
Іменники чоловічого роду II відміни в кличній формі закінчуються на -у (-ю), -е.
Іменники твердої групи з суфіксами -ик, -ок, -к(о) та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж) мають закінчення -у. Наприклад: батьку, товаришу, хлопчику, провіднику, Іваненку, дядьку, синку.
Іменники м'якої групи мають закінчення -ю. Наприклад: лікарю, токарю, вчителю, кобзарю, місяцю, Костю, секретарю, водію, Юрію.
Безсуфіксні іменники твердої групи та іменники м'якої групи з суфіксом -ець, а також окремі іменники мішаної групи (це власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні з основою на р, ж) мають закінчення -е. Наприклад: друже, молодче, хлопче, Іване, Вікторе, Петре, козаче, інженере, директоре, школяре.
Іменники чоловічого й жіночого роду І відміни та зрідка іменники жіночого роду III відміни в кличній формі закінчуються на -о, -е (-є), -ю.
Іменники І відміни твердої групи мають закінчення -о. Наприклад: сестро, мамо, дочко, подруго, дівчино, Людмило, Миколо.
Іменники І відміни м'якої та мішаної груп, а також іменники III відміни мають закінчення -є (-є). Наприклад: земле, мріє, надіє, радосте, воле, Маріє, Софіє.
Іменники І відміни м'якої групи, що означають жіночі і чоловічі пестливі імена або загальні назви, мають закінчення -ю. Наприклад: матусю, доню, тьотю, тітусю, бабусю, бабуню, дідусю, дідуню, Меласю, Галю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю, Вітасю і т. д.
2. У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличної форми: Романе Романовичу, Іване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно.
У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличну форму має тільки перше слово: пане бригадир, пане агроном, пане полковник, пане лікар, пане директор.
Іноді в таких звертаннях кличну форму можуть мати й обидва слова: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко, пане Яковенко, пані Яковенко.
У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, кличну форму має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму і форму називного відмінка: брате Іване (брате Іван), друже Ярославе (друже Ярослав), товаришу Андрію (товаришу Андрій), сестро Ярино (сестро Ярина).
ВПРАВИ:
1) Подані прізвища запишітьу формі звертання, що складається із загальної назви та прізвища, і поясніть написання:
Андрієнко, Осипчук, Поліщук, Терехова, Трьомсин, Шевченко, Роговий, Писанська, Максимович, Тоцька, Кравець, Явдокименко, Сергієнко, Бойко, Балій, Магеря, Данилевич, Чернявський, Прокопчук, Рець, Ярема
2) Складіть і запишіть п'ять речень, у яких іменники чоловічого роду в кличній формі мають закінчення -у(ю), -є; п'ять речень, у яких іменники жіночого роду в кличній формі мають закінчення -о. Поясніть написання.
3) Перекладіть тексти українською мовою.
День кончался. Казалось, что лесные поляны сами наливались густой темнотой. Скоро уже стало трудно различать очертания веток. След знакомой тропинки стал пропадать. Время от времени раздавался одинокий голос птички. Она будто была удивлена таинственным наступлением тишины. Приближалась ночь (М Пришвин).
Мы не перестаєм удивляться чуду родной речи. Только родное слово, познанное и постигнутое в детстве, может напоить душу поэзией, рожденной опытом народа, пробудить зстетическое наслаждение многомерностью и многозначимостью языка предков (Чингиз Айтматов).
4) Прочитайте текст. Визначте головну думку.
Не було випадку, щоб видатний твір літератури був написаний сірою мовою, щоб вдалось його вибудувати словами зужитими, знебарвленими до пересічності, до нудної стертості п'ятака. Енергія слова — з енергії душі, тільки так. Убога стилістика найчастіше є породженням убогої думки. Ставитись до мови творчо, сміливо, але й з безмежною відповідальністю — це чудово вміла робити наша класична література. Досвід її вчить, що найвища майстерність художника слова — у його вірності життєвій правді, яка вбирає в себе, зокрема, й правду народної мови, засвідчену в найрізноманітніших виявах — і в пісенному ліризмі, і в гуморі, і в згустках афористично тугої народної мислі (О. Гончар).
|
