Літературна наша мова виділилася вже в сталі форми, а тому ми мусимо навчатися не якоїсь говіркової мови, але мови всеукраїнської, цебто літературної. (І. Огієнко)
Орфоепія — розділ науки про мову, який вивчає систему правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мові.
Норми літературної вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, вимова звуків і звукосполучень, окремих слів та граматичних форм, зміна якості звуків у залежності від наголосу або сусідства з іншими звуками —усе це включає поняття орфоепія.
Літературна вимова — нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Норми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час — час активного суспільного життя — удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.
Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.
Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер — вітри, вітрами, вітрам тощо.
Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.
В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:
Київщина — (бо Київ)
Полтавщина—(бо Полтава)
Харківщина — (бо Харків)
Донеччина — (бо Донецьк)
Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.
Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти таін. Наприклад: нести — принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).
Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад:
читати — читання
тесати — тесання
писати — писання
пізнати — пізнання
питати — питання
завдати — завдання
надбати — надбання
признати — признання
Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і квартали року). Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.
Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві — становище, стан).
Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія та ін.
Примітка. Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу.
Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: націнка —націнка, кредит —кредит, замазка — замазка, юрма — юрма, замок — замок, заняття — заняття, дорога — дорога, поділ — поділ та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами.
Наприклад: Дорога додому; Дорога серцю пісня; Заняття до душі; Заняття з ділового мовлення.
Часто наголос виражає граматичне значення слів: книжки (одн.) —книжки (мн.), сестри (одн.) —сестри (мн.), вікна (одн.) — вікна (мн.) та ін.
Наприклад: Він не знайшов потрібної книжки; До кіоску завезли книжки.
У різних говірках української мови є відхилення від літературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах південно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько тощо.
Система наголосу сучасної української літературної мови сформувалася переважно на південно-східній діалектній основі. Вона стабілізувалася, і лише незначна група слів має два наголоси: мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та ін.
Літературна норма усного мовлення вимагає від культурної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (орфоепічним) словником.
ВПРАВИ:
1) Перепишіть слова. Утворіть від них форму множини, поставте наголос і прокоментуйте його вживання в обох формах:
педагог, край, вік, вітер, книжка, стовбур, лиман, поле, море, весло, веретено, коромисло, столяр, коментатор, вапняр, гніздо, кресляр, шофер, лікар, професор
2) Прочитайте і запам'ятайте наголошення поданих слів. Складіть з ними (на вибір) 10 речень:
діалог, загадка, випадок, дефіс, низький, експерт, сантиметр, показ, виразний, завдання, кроїти, квартал, мережа, глядач, перепустка, урочистий, розлад, столяр, дошка, дихання, допізна, вільха, середина, низина, некролог, пасквіль, їдкий, ноский, кряжистий, обруч, приязнь, помовчати, решето, проріз, черпати, черствий, шовковий, щипці, ясеновий, доріженька, достеменний, дотримування, крайнощі, мести, молодощі, мокренький, полонений, розбрат, розвідка, рясковий, русло, обшир, недобір, новий, кінчити, кістковий, лісозахисний, наголо (і наголо), присвист, рівнина, сурмлячи, тигровий, центнер
3) Знайдіть помилки у наголошенні слів, виправтеїх:
каталог (каталог), поміщицький (поміщицький), олень (олень), підтвердити (підтвердити), сестрин (сестрин), тонкий (тонкий), читання (читання)
4) Прочитайте текст. Виділіть логічний наголос, прокоментуйте його вживання.
Що таке культура мови? Це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення. Глибина мовної культури визначається не глибиною засвоєння норм, а глибиною оволодіння всіма багатствами літературної мови. Висока культура мови неможлива без високої загальної культури: можна навчитися говорити без грубих помилок у вимові, в наголошенні слів, навіть у доборі слів. Але якщо у людини інтелект спить, то у неї бідний словник, штамповані стереотипні фрази, убога уява Й примітивне мислення (А. Коваль).
