За своїм смисловим значенням і граматичними властивостями іменники поділяють на дві групи: загальні й власні.

Іменники на позначення узагальнених назв однорідних предметів, явищ, понять називаються загальними. їх у мові переважна більшість: інженер, лікар, артист, музикант, програміст, зварник, учитель; птах, номер, параграф, кінь, вівця, вишня, конвалія, морква, кріп, череда, пшениця, ячмінь; злива, снігопад, туман, спека, блискавка, грім, землетрус; біг, сон, краса, праця, сміх; ліс, поле, море, небо і т. д.

Іменники на позначення назв окремих осіб та одиничних предметів, явищ (прізвища, імена, географічні назви, назви установ, книг, журналів, газет тощо) —називаються власними. Вони становлять меншу групу: Руслан, Іван; Шевченко, Леонов; Київ, Полтава; Україна, Росія; Сула, Дніпро; майдан Незалежності; Чорне море, Азовське море; село Броварки, селище Глобине; газети «Голос України», «Вечірній Київ»; видавництво «Либідь»; орендне підприємство «Київенергоремонт»; мале підприємство «Абсолют» тощо.

В українській мові іменники на позначення назв живих істот і неживих предметів розрізняють за допомогою питань (для назв живих істот — хто?; для назв неживих предметів — щ о?).

Наприклад: хто? — людина, хлопець, сестра, робітник, селянин; голуб, лев, зозуля, кіт, корова, песець, чапля, ластівка, кінь, оса, хрущ. До цієї ж групи належать і міфологічні назви та інші слова, вжиті в переносному значенні на означення людей, наприклад: Лісовик, Мавка, Перелесник, Венера, Юпітер, Нарцис, Демон; що? — масло, хліб, груша, будинок, автомобіль, телевізор, мило, каструля, пилосос, відро, чашка, крейда, дзеркало. До назв неживих предметів належать іменники на позначення понять природи, наприклад: тополя, липа, верба, виноград, черемха, хміль, хмиз, очерет, озимина.