Частини мови — це слова, що характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями і засобами словотвору. Наприклад: іменникам притаманне лексичне значення загальної предметності (земля, поле, степ); прикметникам — ознаки (синій, житній, високий); числівникам — кількості (дев'ять, одинадцять, двісті); займенникам —наближення до імен (я, ви); дієсловам —дії, процесу, стану (їхати, шукати, вивчати); прислівникам — ознаки цієї дії чи процесу (добре, спокійно, весело) тощо.

Частини мови за основним значенням і граматичними формами поділяються на самостійні та службові. Слова, які мають лексичне і граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стан предмета — називаються повнозначними (самостійними).

Слова, які не мають лексичного значення і виконують у мові допоміжну роль (виражають різні відношення між повнозначними словами), з'єднують слова та речення, надають їм певних відтінків значення — називаються неповно-значними (службовими). Службові частини мови не є членами речення.

Окремою частиною мови є вигуки та звуконаслідування, які виражають емоційну реакцію мовця, спонукання. Вони не належать ні до повнозначних, ні до службових слів.

 

1. Іменник

2. Прикметник

3. Числівник

4. Займенник

5. Прислівник

6. Дієслово (включаючи дієприкметник та дієприслівник)

 

1. Прийменник

2. Сполучник

3. Частка

4. Вигук